Презентація " Життєвий і творчий шлях В.Г.Короленка"

https://cloud.mail.ru/public/CjYk/aL1LcRfM5

Відкритий урок М.Басьо

https://cloud.mail.ru/public/4hg3/NnuMZeMJj

Прес-конференція

"Мені треба багато чого сказати...

" (за драматургією Г. Ібсена).

 Слово вчителя.

 Кожен з вас мріє про свій дім, про свою сім’ю і хочеться, щоб реальне життя було яскравим і радісним, як, наприклад у ляльки  Барбі. Але людина дорослішає і поступово розуміє, що не все так так гарно в житті- подивіться на своїх батьків, і ви побачите. Що у них не так багато веселощів сьогодні. Проте як зробити сімейний дім справжнім, а не ляльковим, як наповнити щирими почуттями і радістю? Над цими питаннями замислювався норвезький драматургГенрік Ібсен у своїй драмі « Ляльковий дім».

Ця п’єса ставить хвилюючі питання, а важливі для нас і сьогодні: як жити, як любити і яким бути?..

Сім’я-це дійсно велика таємниця.Усі казки завершуються вінчальними дзвонами. А в літературі важко знайти щасливу подружню пару. Хіба що Наташа Ростова та П’єр Безухов, або Левін та КІті. От і виходить, що, окрім античних Філемона і Бавкіди не пригадати щасливих сімейних пар. Вони так любили один одного, що боги задовольнили їхнє бажання померти в один день. А по смерті вони перетворилися на дерева, які росли з одного кореня.

Давня легенда змушує замислитись, у чому ж полягає той єдиний, загальний корінь сім’ї, коли йому не страшні ніякі вітри і він дає соковиті плоди на пишній кроні сімейного дерева?

На початку 70-х років сучасний театр став знову  звертатися  до Ібсена, зокрема до проблем духовного життя. Наприклад, у Німеччині в 70-ті роки

«Ляльковий дім» ставили за один сезон 12 разів. Це означає, що у своїх п’єсах торкався тих проблем, що є актуальними сьогодні.

Секрет Ібсена- це привернення уваги суспільства до інтимного, душевного життя людини, до її індивідуальності, до боротьби, що відбувається в серці кожної людини, про яку він сам сказав:

Жити- це знову й знову

З тролями в серці бій

Творити- цей суд суворий,

Суд над самим собою.

Дійові особи:

Генрік Ібсен — драматург.

Нора — молода жінка.

Фру Лінне  — подруга Нори.

Хельмер — колишній чоловік Нори.

Стокман — колишній курортний лікар.

Фру Алвінг — літня жінка.

Пастор Мандерс.

Бернард Шоу — театральний критик і журналіст.

Кореспонденти.

Ібсен (урочисто). Панове! Дозвольте розпочати оголошену прес-конференцію, присвячену обговоренню актуальних суспільних проблем. Насамперед дозвольте представити вам учасників цього заходу.

Під час представлення кожний учасник підводиться і вклоняється присутнім.

А тепер нагадую журналістам і всім присутнім, що кожен із вас має право задавати питання в усній або письмовій формі, звертатися із проханням прокоментувати ті висловлювання і події, що пов'язані з темою нашої прес-конференції. Вже надійшла перша записка, що містить два запитання особисто до мене як драматурга. (Читає). "Чим, на Вашу думку, була спричинена потреба в оновленні драматургії та чому представники нової драми не вдовольнялися пошуком трагедії в житті, а зображали життя як трагедію?". (До присутніх). Шановне панство! Коли ми з вами обговорюємо прочитану п'єсу або переглянуту виставу, то передовсім обмінюємося власними враженнями, висловлюємо свою думку про те, що зачепило до глибини душі. А тепер скажіть, чим же схвилює нас твір з вигаданими подіями і нереальними героями, які живуть мріями про кохання, небезпечні пригоди та екзотичні країни, але нехтують справжнім життям? Кому потрібні п'єси, що залишають розум без думки, а серце без почуття? Ось чому мистецтву треба надавати правдивості та проблемності, а це стає можливим завдяки розкриттю трагедії людського життя, а не зображенню окремих фактів з нього.

Шоу. Цілком поділяю Вашу позицію, пане Ібсене! Як автор критичного огляду "Квінтесенція ібсенізму" звертаю увагу ще на одну суттєву ознаку нової драми — дискусійність. Адже і Ви, і Ваші однодумці, порушуючи в п'єсах складні суспільні проблеми, свідомо чи несвідомо змушували людей говорити про них уголос і дискутувати. Які з цих проблем мають особисто для Вас першочергове значення?

Ібсен. Знаєте, пане Шоу, Ваше запитання чимось нагадує мені спроби деяких журналістів з'ясувати, які з власних п'єс я вважаю найкращими, а героїв — найулюбленішими. Удраматичних творах я звертався до тих проблем, про які в тодішній Європі боялися навіть подумати: становище жінки в суспільстві, подружні взаємини, збереження людиною морального і фізичного здоров'я, панування лицемірства і пригнічення індивідуальності... Чи можехтось із присутніх сказати, що серед перелічених є другорядні запитання, важливість яких викликає сьогодні сумніви?.

Кореспондент 1 .Пані Норо, я дозволю собі припущення, що Ваша згода взяти участь у сьогоднішній прес- конференції рівнозначна тому рішучому крокові у фіналі драми, коли Ви залишили ляльковий дім. Скажіть, як Ви оцінюєте свої вчинки?

Нора. Якщо сказати відверто, то не очікувала від Вас саме такого запитання. Я вже звикла до крайніх позицій: жінки зазвичай із розумінням ставляться до мене і цікавляться подальшою долею, тоді як представники сильної статі засуджують мої дії. Чоловіки навряд чи повірять, що прийняті рішення стали нелегким випробуванням, завдали мені багато страждань і горя. Розмова з Хельмером і його негідна поведінка настільки вразили мене, що я тривалий час не могла позбутися відчуттів розгубленості та розпачу, душевного спустошення... Потрібно було переосмислити не окремі факти, а все життя, щоб наважитися на репліку-протест: "Мені треба багато чого сказати тобі". Минув час, угамувалися пристрасті навколо тих подій, і я вже зможу зважено оцінити свої вчинки. Переконана, що все зробила правильно, хоча й запізно.

Хельмер (до Нори). Норо, отямся! Ти і тепер міркуєш як дитина, не розуміючи, в якому суспільстві живеш.

Нора. Тоді я справді не розуміла, але твердо вирішила придивитися до нього. Я прагнула розібратися, хто ж із нас має слушність — суспільство чи я. І врешті-решт переконалася, що я нічим не завинила перед людством, що мої бажання бути собою не суперечать законам і суспільній моралі. То й годі, Торвальде, виправдовуватися недосконалістю суспільства.

Хельмер: То, виходить, пташка знову літала смітити грішми?

      Норо! (підходить і жартома бере її за вухо)

      І знову твоя легковажність. Ти уяви собі, сьогодні я позичу тисячу крон, ти потратиш їх на свято, а напередодні на мою голову звалиться черепиця з покрівлі - і все.

Нора: ну що ж, як хочеш, Торвальде .

Х-р: Ну, ну, от пташка і опустила крилечко. Га? Білочка надулась…

Нора: Іди сюди я тобі покажу, чого я накупила! І як дешево! І дітям, і служницям, і няні.

Х-р: Ну, ну. А ти мені ось що скажи, маленька крутійко, що ти для себе видивилась?

Нора: Е, мені зовсім нічого не треба. Ти б дав мені грішми, Торвальде. Я потім і купила б собі на них що-небудь.

Х-р: А як називають пташок, які завжди смітять грішми?

Нора: Знаю, знаю – марнотратницями.

Х-р: Як дорого обходиться чоловікові така пташечка.

Нора: Фу! Як можна так говорити! Я ж заощаджую, скільки можу.

Х-р: От уже правда істинна! Скільки можеш. Але ти зовсім не можеш.

Фру Алвінг. Бачу, що ми з Вами, пані Норо, маємо дещо спільне. Маю на увазі насамперед невдалий шлюб, який не виправдав наших жіночих сподівань і не зробив нас щасливими.

Пастор Мандерс (обурено). Саме в цьому і виявляється бунтівний дух, у цих вимогах щастя отут, на землі! Яке право маємо ми, люди, на щастя? Ні, пані-Алвінг, ми мусимо дотримуватися свого обов'язку.

Фру Алвінг. Пасторе, чому тільки жінка має пам'ятати все життя про свій обов'язок, тоді як чоловік забуває про нього на другий день після весілля?

Пастор Мандерс (невдоволено). Дружина не може бути суддею чоловікові. Ваш обов'язок полягає у тому, щоб покірно нести хрест, покладений на Вас вищою волею. А Ви замість того обурилися і скинули з себе цей хрест, покинули чоловіка, який схибив і якому ви мусите бути опорою у житті. Воістину, кожна з вас є багатогрішною дружиною і матір'ю! (До Нори). Я закликаю Вас, пані Норо, покаятися і якнайшвидше повернутися до свого чоловіка.

Кореспондент 1 (до пастора). Ви справді вважаєте що у всьому винна дружина, яка не виконує свої шлюбні обов'язки? Але чому ж тоді подружні конфлікти виходять за межі поодиноких випадків і стають масовим явищем?

Пастор Мандерс. Ви мене правильно зрозуміли. Звісно, сімейне життя не завжди відзначається належною чистотою. Однак не варто всім про це знати. Багато чого в подружніх стосунках має залишатися прихованим від сторонніх очей, і це відповідає суті шлюбу.

І б с є н . Я не коментуватиму висловлювання пастора, щоб мене потім не звинуватили в упередженості. Підкреслю лише, що вся п'єса "Ляльковий дім" написана саме заради заключної сцени, в якій Нора залишає сім'ю.

Кореспондент 2. Пані Норо, дозвольте задати Вам запитання.

Нора: Так, прошу.

Кореспондент 2. Дякую. Чи допускаєте Ви ймовірність того, що за умов іншого розвитку подій у фіналі Ви обрали б зважене рішення і не зачинили за собою двері власного будинку?

Н о р а . Я не певна в цьому. (Схвильовано). Які події Ви маєте на увазі?

Кореспондент 2. Ні-ні, не хвилюйтеся. Гадаю, що Вашим дітям нічого не загрожує, хоча й таке не треба скидати з рахунку. Припускаю, що ваші близькі або друзі могли запропонувати Вам свою допомогу. Наприклад, пані Лінне.

Фру Лінне: Здраствуй, Норо.

Нора: Здраствуйте.     

Фру Лінне: Ти, мабуть, не впізнаєш мене?

Нора: Ні, не знаю. Так, здається. Як! Кристина.невже це ти?    

Фру Лінне: Я.

Нора: Я тебе не впізнала.   

Фру Лінне: Ще б пак. За дев’ять - десять довгих років…

Нора: Ти головного не знаєш.   

Фру Лінне: Головного? Що ти хочеш сказати?

Нора: Говори тихше. Раптом Торвальд почує! Йому ні за що в світі не можна. Нікому не можна знати про це, Кристино, - нікому крім тебе.    

Фру Лінне: Та в чому справа?

Нора: Це я врятувала життя Торвальду.   

Фру Лінне: Врятувала? Як врятувала?

Нора: Торвальд не вижив би, якби не потрапив на південь.   

Фру Лінне: Еге ж. І твій батько дав вам потрібні кошти.

Нора: Це Торвальд так гадає і всі інші, але це я дістала гроші.      

Фру Лінне: Ти? Всю цю велику суму?

Нора: Тисячу двісті спецій. Чотири тисячі вісімсот крон.    

Фру Лінне: Я нічого не розумію. Чи не натворила щось нерозважливого?

Нора: Хіба нерозважливого врятувати життя своєму чоловікові? Я починала розмови, що хотіла б побувати за кордоном. Він так розсердився. Сказав, що у мене вітер у голові, і що його обов’язок як чоловіка не потурать моїм примхам.     

Фру Лінне: І твій чоловік так і не дізнався від твого батька, що гроші були не від нього.

Нора: Так і не дізнався. Але тато помер саме в ці дні.   

Фру Лінне: І ти досі не зізналася чоловікові?

Нора: Ні, боронь Боже, що ти! Він такий суворий що до цього. І крім того, з чоловічим самолюбством. Для нього було б так болісно, принизливо дізнатися, що він зобов’язаний мені чимось. Це б зіпсувало наші стосунки, наше щасливе сімейне життя перестало б бути таким яким воно є. Ну от і доводилося заощаджувати на чому тільки можна.    

Фру Лінне: Відмовляти самій собі, бідолашна?

Нора: Зрозуміло. Торвальд було дасть грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купляла. Ну були в мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило – я одержала цілу купу паперів переписувати. Дуже приємно було сидіти і працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужньою.    

Фру Лінне: Норо… ти позичила гроші у Крогстада?

Нора: Так. І тепер Торвальд про все дізнається.     

Фру Лінне: Повір мені, Норо, так буде найкраще для вас обох.

Нора: Ти ще всього не знаєш. Я підробила підпис.   

Нора.  Але я вдячна Кристині за те, що вона цього не зробила, чим підштовхнула події до відомої розв'язки.

Кореспондент 2 (до фру Лінне). Пані Лінне, прокоментуйте, будь ласка, відповідь своєї подруги.

Фру Лінне. Від Нори я дізналася про шантаж і пообіцяла умовити Крогстада повернути той злощасний лист, призначений пану Хельмеру, нерозпечатаним. Однак підчас розмови з ним я зрозуміла, що треба покласти край подружній нещирості, змусити Хельмера і Нору з'ясувати стосунки. (Сумно). Що з цього вийшло, ви знаєте.

Нора: Сідай, Торвальде. Розмова буде довга... Ми одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що це ж уперше ми з тобою, чоловік з дружиною, сіли поговорити серйозно?

Хельмер: Норо, що це за слова!

Нора: Коли я жила вдома, з татом, він викладав мені усі свої погляди, і в мене були ті самі, якщо ж у мене були інші, я їх приховувала, — йому б це не сподобалось. Він називав мене своєю лялечкою-дочкою, грався мною, як я своїми ляльками..'. Я хочу сказати, що з татових рук я перейшла в твої. Ти ж зробив те ж саме: мене годували й одягали, а моє діло було — розважати, забавляти тебе. Ваша з татом вина, що з мене нічого не вийшло...

Хельмер: Норо! Яка дурниця! Яка невдячність! Хіба ти не була тут щаслива?

Нора: Ні, ніколи не була. Я тільки думала, що щаслива, а насправді... Ні, тільки весела. А весь наш дім був тільки великий ляльковий дім. Я була твоєю лялькою... А діти — вже моїми ляльками... У цьому, власне, й все наше подружнє життя, Торвальде.

Хельмер: Так, частина правди є в тому, що ти кажеш... Але тепер у нас все буде інакше. Час забавок минув, настав час виховання.

Нора: Чийого? Мого чи дітей?

Хельмер: І твого, і дітей, дорога Норо.

Нора: Ні, ти розсудив неправильно... Я повинна виховати себе саму... Тому я і йду від тебе.

Хельмер (схоплюючись): Що ти сказала? Ти не при своєму розумі! Хто тобі дозволить? Я забороняю!

Нора: Тепер даремно забороняти мені будь-що. Я візьму з собою лише своє. Від тебе нічого не візьму, ні тепер, ні опісля.

Хельмер: Ні, це обурливо! Ти не можеш так зневажати найсвятіші свої обов'язки!

Нора: Обов'язки?! А права! Я гадаю, що передусім я людина, як і ти, — або принаймі повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці...

Хельмер: Ти міркуєш, як дитина. Ти хвора, Норо. У тебе гарячка. Я навіть починаю думати, що ти божеволієш.

Нора: Ні, ніколи ще я не бувала так при своєму розумі і добрій пам'яті, як зараз.

Хельмер: І ти можеш також пояснити мені причину, чому я втратив твою любов?

Нора: Так, можу. Це сталося сьогодні ввечері... Я побачила, що ти не той, за кого я тебе вважала... Я терпляче ждала цілих вісім років чуда, адже воно буває не кожного дня. Сьогодні я була впевнена, що ти мене зрозумієш, захистиш, що ти виступиш вперед і... візьмеш вину на себе — скажеш: винен — я. Цього не сталось. Я зрозуміла, що жила з чужим чоловіком... З боягузом...

Хельмер: /притихлим голосом): Бачу, бачу... Справді, між нами лягла безодня... У мене вистачить сили стати іншим.

Нора: Можливо —" якщо ляльку у тебе заберуть.

Нора. Кристино, у тому, що мій шлюб розпався, твоєї провини немає. Ти все зробила як справжня подруга.

Кореспондент 3 (до ібсена). У мене запитання до Вас як драматурга. Підчас першої постановки "Лялькового дому" в Німеччині актриса Хедвіг Німан-Раабе зажадала змінити фінал п'єси. Ви виконали побажання і написали такий варіант останньої ремарки. (Читає). "Нора не залишає дім: Хельмер супроводжує її до дверей дитячої спальні, відбувається обмін репліками, Нора знесилено опускається біля дверей на стілець, і падає завіса". Чим Ви можете пояснити появу цієї ремарки: бажанням догодити виконавиці головної ролі і театральній публіці, намаганням послабити негативне ставлення в суспільстві до Вашої п'єси чи прагненням автора полегшити долю героїні?

І б с е н . Ви запропонували три варіанти відповіді, тому спробую відповісти на запитання, проаналізувавши кожну з них. Повірте, якщо б я жертвував власними ідеями заради задоволення побажань театральних постановників, а тим більше глядачів, то ніхто ніколи б не побачив моїх п'єс. Наступний варіант: чи намагався я послабити негативне ставлення суспільства до "Лялькового дому"? Ні, не намагався, бо не бачу тоді сенсу в драматургії, яка позбавлена можливості впливати на глядача, пробуджувати в ньому думки й переживання. Що ж до полегшення долі головної героїні, то подібний варіант теж неприйнятний, оскільки мій твір нічим не відрізнявся відтак званих "добре зроблених п'єс", на що (киває в бік Шоу) вказували деякі критики. В листі до редактора однієї датської газети я визнав невідповідність переробки первісному задумові та назвав її "варварським насильством" над п'єсою. Чи задовольняє Вас моя відповідь?

Кореспондент 3. Навпаки, викликає ще більше запитань. Яку перспективу залишаєте Ви суспільству відкритим фіналом своїх п'єс, коли найчастіше там панує невизначеність і песимізм?

І б с е н. Серйозне звинувачення, але не нове. Дуже часто мене називали песимістом. Так, я песиміст, оскільки не вірю у вічність людських ідеалів. Але водночас і оптиміст, бо не втрачаю надії на їхній розвиток. От хоча б запитайте пана Стокмана, чи зневірився він і чи склав зброю після того, як громада оголосила його ворогом народу.

Кореспондент 3 (до Стокмана). На жаль, пане Стокмане, ми зовсім не знаємо Вашої історії. Який конфлікт має на увазі пан Ібсен?

С т о к м а н . Так сталося, що я, виконуючи свій професійний обов'язок, повідомив городян про існуючу загрозу їхньому здоров'ю і здоров'ю пацієнтів водолікарні. За це мене оголосили ворогом народу, позбавили посади курортного лікаря і почали переслідувати мою сім'ю. Тоді я зрозумів, що справа не лише у водогоні та хвороботворних бактеріях. Усі наші духовні життєві джерела отруєно, все наше громадське життя ґрунтується на лицемірстві та корисливості. Треба очистити, дезінфікувати наше суспільство. Як ніколи, я сповнений рішучості боротися до останнього.

Кореспондент 4. Пане, Ібсене, Ви впевнені в успіху свого героя, який щойно заявив про намір перемогти в боротьбі з суспільством?

І б с е н . Я ніколи не брався тлумачити свої п'єси й оцінювати дійових осіб, бо прагнув усе передати в тексті, викликати в читача враження, що він під час читання переживає фрагмент реального життя. Винятком є лише лікар Стокман, якому я симпатизую і з яким маю багато спільного, крім, звичайно, його запальності та непримиренності. (Звертається до глядацької зали). А всі коментарі й тлумачення залишаю Вам. Дякую за увагу!

Учитель звертається до учнів зі словами: «Минає час, знову міняються століття, і знову ми шукаємо в літературі відповідей на свої питання. Письменники кінця XVII – початку XIX ст. показали красу і чарівність першого дотику руки, першого поцілунку, першого почуття. Проте минуло кілька десятиліть, і романтичні образи швидко подорослішали, перетворившись на «типових героїв у типових обставинах», а кінець ХІХ ст. став кінцем і високо кохання. Генрік Ібсен, а слідом за ним Метерлінк і Шоу, Гауптман і Брехт, Стріндберг і Чехов показали епоху га зламі двох століть як епоху, коли серця розбиваються, а не з’єднуються. ХХ століття, взагалі, стало століттям не-зустрічі, не-любові, не-щастя. Пам’ятайте у Цвєтаєвої: «Рас-стояния, версты, мили, нас рас-ставили, рас-садили…» І хто знає, чи зможемо ми нарешті подолати великі «рас-стояния» між людьми і таку коротку відстань від серця до серця?..»

Про актуальність проблеми сімейного щастя сьогодні можуть свідчити статистичні дані, вміщені в газеті «Світлиця» зареєстровано: шлюбів — , розлучень — .

Учені продовжують  розкладати сімейне життя по поличках, фахівці стверджують, що можуть наперед передбачити тривалість сумісного життя пари, попередити про найкращі й найгірші роки шлюбу, пропонують формули, за допомогою яких можна побудувати ідеальні сімейну пару.

-  Давайте спробуємо разом дати відповідь на питання «Що потрібно для щасливого шлюбу?»

-  Що мав на увазі Антуан де Сент-Екзюпері, коли стверджував, що « кохати – означає разом дивитися в одному напрямку?»

І на останок , хочу процитувати 10 порад психолога Річарда Дені, які допоможуть вам досягти гармонії в сім’ї :

1.                     Регулярно сідайте за стіл разом.

2.                     Обмінюйтесь думками.

3.                     Концентруйтесь на хорошому.

4.                     Будьте там, де потрібно.

5.                     Створюйте психологічний комфорт.

6.                     Робіть компліменти членам сім’ї.

7.                     Робіть сюрпризи.

8.                     Прощайте.

9.                     Діліться своїми радощами і печалями.

10.                Не забувайте про мету життя – щасливу сім’ю.

6 клас

Виховна година «Син полтавської землі»

Володимир Галактіонович Короленко

(1853–1921)

Обладнання: презентація життя та творчості, ілюстрацій до творів; твори письменника;, фонозапис пісні з к/ф «Генералы песчаных карьеров»

Загальний закон життя – це прагнення щастя

В.Г.Короленко

1-й слайд

Вчитель Ім’я видатного російського письменника тісно пов’язане з Україною, історією культури нашого краю. Його твори і сьогодні не залишають байдужими ні дорослих, ні дітей.

В.Г Короленко-людина, яка співчуває своїм головним героям, бо це спогади дитинства, що минуло в Україні. Захоплювався трагічним і героїчним минулим українського народу, головним чином під впливом Тараса Шевченка.

Твори Шевченка, такі як « Гайдамаки», «У неділеньку святую», « І мертвим і живим…», український фольклор, навколишнє життя сприяли тому, що у Короленка рано виробилося негативне ставлення до всякої несправедливості, неприязнь до гнобителів, жага до рішучих дій в ім’я скривджених.

Про видатного земляка, про нелегкий літературний шлях В.Г. Короленка і йтиме мова на нашій класній годині.

2-й слайд « Людина  з великим і добрим серцем»

Учень.    

У надзвичайній чарівній оселі,

Де гули голоси дитячі,

Народився юнак веселий,

Кучерявий, гарної вдачі.

Прадід був – запорізький козак,

Дід – директор таможні,

Мати – полячка, складалося так,

Як в сім’ї благочинній, заможній.

3-й слайд «Портрет письменника»

4-й слайд  «Житомир – місто дитинства»

Ведучий  У Житомирі і Рівному пройшли дитячі роки письменника. Вони наповнені спогадами про яскравий національний побут, романтичні історії та мальовничу природу України. Вони знайшли відображення в ліричних, повних гумору творах: «Ліс шумить», «Сліпий музикант», «Вночі».

5-й слайд «Твори про дитинство»

6-й слайд « Чесність»

Серед вражень дитинства письменника було одне найвизначніше, що змінило його особисту долю і громадську позицію Це образ його батька:чесного, непідкупного, суворого судді Галактіона Короленка, який стояв на стороні закону.

7-й слайд «Особисті якості»

Учениця     

Непідкупний, суворий суддя,

Чесна, сильна, порядна людина,

Він лишився на все життя,

Справедливим у пам’яті сина.

Ведучий    Творчий шлях письменника почався в одну з трагічних епох історії російського суспільства  XIX ст. Перша збірка його творів вийшла у 1886 р. і зразу ж привернула до себе увагу. У творах діяли люди рішучі, які боролися за свої переконання, волю і честь.

8-й слайд  « Упетербурзі»

Ще в 1871 р., коли письменник вступив в Петербурзький Технологічний Інститут, він познайомився з тими ідеями, які хвилювали передову російську інтелігенцію. У1876 р. студент Петербурзької академії В.Короленко арештований та висланий, незважаючи на те, що не був підпільником-революціонером, але був учасником студентського руху.

Письменник мріяв про перебудову свого життя та перебудову суспільства.

9-й слайд «Справедливість» 

Учень 

Звідки був оцей неспокій,

Відчуття чужого болю ?

Неоглядний світ, широкий

Злитий, змішаний журбою,

Мабуть то було в крові,

Мабуть, то від мами і тата.

Спогади в душі живі,

В Родзивилові десь хата,

Де велись колись розмови ,

Що лились з душі дитини,

Панували в хаті мови

Росії, Польщі, України.

Ведучий   Він, як і герой його «Епізодів з життя» хоче знайти відповідь на питання, що його турбували «в народі», він збирається поїхати в село як «мандруючий сапожник».

У1897 р. Короленко за підозрою в зв’язках з революційним підпіллям був знову арештований, а потім понад п’ять років тюрми та заслання.

До кінця своїх днів Короленко був переконаний, що тільки історична дія «трудового народу»  зможе зробити рішучий переворот в житті Росії.

10-й слайд «Заслання»

У 1897 р. В.Г.Короленка без слідства та суду вислали в В’ятську губернію в с.Березовські Починки, де молодий письменник побачив тяжке селянське життя.

11-12- й слайд «Доброта і чуйність», «Уколі рідних та друзів»

Учень   

  Сіяв  хліб, садив город, теслярував,

  Шив взуття, умів робить все чисто,

  І хоча в душі творив, писав.

  Треба було ж мати щось поїсти,

  Хоч нелегко на землі жилось.

  Мав у долі те, що тільки мав.

  Він постійно рятував когось,

  Щохвилини всім допомагав.

Ведучий  Звідси його перевезли в Вишневолоцьку політичну тюрму. Тут письменник перебуває п’ять місяців і протягом цього часу написав свій твір «Чудна». Рукопис Короленко передав на волю, але спочатку він розповсюджувався не друкарським способом: переписувався від руки. І лише через двадцять п’ять років, в період революції 1905 року був надрукований. Головна дійова особа твору – героїня народного руху, про яку її товариш по засланню говорив жандарму, що зламати її можна – а зігнути ні. Перша публікація «Чудної» була присвячена Короленком дев’ятнадцятирічній Евеліні Людвиговні Ілановській, політичній засланій.

13-й слайд «У Сибіру»

Учениця   1 березня 1881 р. народовольцями був вбитий цар Олександр ІІ. Письменник в цей час жив під наглядом поліції в Пермі. Йому запропонували підписати присягу на вірність новому царю – Олександру ІІІ. Короленко відмовився, за що був засланий в Якутську область. Тут, в слободі Амга він прожив три роки і написав оповідання «Сон Макара» та підготував матеріал і зробив чорнові записи для «Соколинця». Надруковані твори були в 1885 р., коли Короленко повернувся із заслання. Макар – п’яниця, він може обдурити і украсти. На суді, що йому приснився , його судять за пияцтво та брехню, Макар розповів суддям про своє нужденне тяжке життя, і ті побачили, що осудили його невірно і змінили свій вирок. Оповідання «Сон Макара» мало успіх, з нього почалась слава письменника.

Учень  Оповідання «Ат-Даван» було написане письменником і надруковане в 1892 р. на основі фактів. В 1891 р. коли Короленка везли в Сибір, йому на кожній поштовій станції доводилося чути про жорстокого губернаторського кур’єра Слабина.

Він бив станційних наглядачів, не платив за коней. Повернувшись із заслання, письменник прочитав у газеті, що Слабин убив станційного наглядача. У зв’язку з цим Короленко написав гнівну статтю, яку надрукувати не вдалося. Тоді письменник написав оповідання «Ат-Даван», в якому кур’єр губернатора пізнав себе і вимагав від письменника публічного вибачення. Короленко запропонував йому передати справу в суд, але останній на це не пішов.

14-й слайд «Нижній Новгород»

Учениця  Після повернення із заслання Короленку було заборонено проживання в столицях і він поселився в Нижньому Новгороді. В перший же рік проживання тут, він надрукував повість «У дурному суспільстві», де з великою любов’ю зобразив бідних дітей Валека і Марусю. Обробка цієї повісті для дітей має іншу назву «Діти підземелля».

Вчитель . Діти, коли ви виростите, подорослішаєте, то зрозумієте, що найкраща пора людського життя - дитинство, веселе, безтурботне, безхмарне, мрійливе, сповнене великих надій на майбутнє. Ви зараз маєте всі умови для навчання. Проблема жебрацтва  однак залишається в Україні актуальною. Скільки покинутих дітей, скільки дітей- сиріт чекають на зустріч зі своїми батьками.

(Звучить фонозапис пісні з к/ф «Генерали піщаних кар’єрів»).

Огляд ілюстрацій із повісті « Діти підземелля»

15-22-й слайд «Ілюстрації»

Про що ця пісня? Як вона перегукується зі твором.

Головні герої повісті « Діти підземелля» не мають свого куточка, змушені жити в могильному склепі і відкинуті « порядним товариством». Події, про які йдеться у творі, відбуваються наприкіці 60-х років 19 ст. у містечку Княжо-Вено. Цей твір про дитячу дружбу, про життя бідняків у царській Росії.

« Якщо ви під’їжаєте до містечка зі сходу, вам насамперед впадає в очі тюрма- найкраща архітектурна прикраса міста.Сірі паркани, пустирі з купами різного мотлоху чергуються з підсліпкуватими хатками, що аж повростали  вземлю.Сморід, бруд, юрби дітей, що повзають у вуличному поросі..»

Як вигадаєте багато в цьому місті щасливих людей?

Нещасливим був і Вася - син судді. Він почувався чужим у сім’ї, не міг порозумітися з батьком, тому часто тікав з дому. Мріяв про справжніх друзів. Зустріч  Васі з Валеком та Марусею вносить у життя дітей великі зміни. А зараз ми станемо свідками першої зустрічі Васі з Валеком, яка згодом переросте у справжню міцну дружбу.

Інсценівка

Валек. Ти чого тут?

Вася. Так. А тобі яке діло?

Валек. Ось я тобі дам!

Вася. Ну, вдар! Спробуй!

Вася. Я, брат, і сам …теж…

Валек. Як тебе звуть?

Вася. Вася. А ти хто такий?

Я Валек … Я тебе знаю:ти живеш у саду над  ставком. У вас великі яблука.

Вася. Це правда, яблука у нас добрі. Може, хочеш?

Валек. Навіщо ти вліз сюди? Хіба ж я коли влазив у ваш садок ?

Вася. Що ж, приходь! Я буду радий.

Валек. Я тобі не компанія.

Вася. Чому ж?

Валек. Твій батько-пан суддя.

Вася. Ну і що з того? Адже ти гратимеш зі мною, а не з батьком.

Валек. Тибурцій не пустить. Послухай… Ти, здається, славний хлопець, та все-таки тобі краще піти. Якщо Тибурцій тебе застане, погано буде.

Вася. Як же мені звідси вийти?

Валек. Я тобі покажу дорогу, ми підемо разом.

Вася. Як, у вікно?

Валек. Ні, от що: я тобі допоможу вилізти на вікно, а самі ми вийдемо іншим ходом.

Опис природи

«Сонце тільки-но сіло за гору. Місто потонуло в лілово-туманній тіні, і тільки верхів’я високих тополь на острові яскраво вирізнялися червоним золотом, забарвленні останнім промінням заходу. Васі здавалося, що з  того часу, як  він прийшов сюди, на старе кладовище, минуло не менше доби, що це було вчора».

Вася. Як гарно!

Валек. Сумно тут.

Вася. Ви всі живете тут?

Валек. Тут?

Вася. А де ж ваш дім?

Валек. Ти ще прийдеш до нас?

Вася. Прийду, обов’язково.

Валек.  Що ж, і справді приходь, тільки в такий час, коли наші будуть у місті.

Вася. Хто це «ваші»?

Валек. Та наші… усі… Тибурцій, «професор»… хоча той, мабуть, не заважатиме.

Вася. Добре. Я подивлюся коли вони будуть у місті і прийду. Я поки-що прощавайте!

Валек. Гей! Послухай! А ти не будеш базікати про те, що був у нас?

Вася. Нікому не скааажу.

Валек. Ну, ось це добре! А цим своїм дурням-хлопцям, коли лізтимуть, скажи, що бачив чорта.

Вася. Гаразд, скажу.

Валек.ну, прощавай.

Вася. Прощавай.

23-й слайд «Працелюбність»

Ведучий  У Нижньому Новгороді Короленко написав відому повість «Сліпий музикант». Це розповідь про музиканта, який народився сліпим, його страдання і як він зрозумів, що звільниться від них, якщо буде разом з людьми.

24-й слайд «Книги»»

Інсценівка

 Звуки сопілки

Хлопець. Хлопчику! Не знаєш, хто це тут тільки що грав?

Дівчина. Це я…Як гарно!

Хлопець. Чому ж ви не йдете собі?

Дівчина. Чого ж ти мене проганяєш?

Хлопець. Я не люблю, коли до мене приходять…

Дівчина. Ото ще!.. Дивіться-но! Хіба вся земля твоя і ти можеш кому-небуть заборонити ходити по землі?

Хлопець. Мама звеліла всім, щоб сюди до мене не ходили.

Дівчина. Мама? А моя мама дозволила мені ходити над річкою…

Хлопець. Ідіть, ідіть, ідіть геть!

Дівчина. Ах, який поганей хлопець!

Звуки сопілки

Хлопець. Слухайте! Це знову ви?

Дівчина. Хіба ви не бачите, що це я? Хто тебе вивчив так гарно грати на дудці?

Хлопець. Йохим вивчив.

Дівчина. Дуже гарно! А чого ти такий сердитий?

Хлопець.Я… не серджусь на вас.

Дівчина. Ну, то й я не серджусь…

Хлопець. Я не вмію грати з вами.

Дівчина. Не вмієш грати? Чому?

Хлопець. Так.

Дівчина. Ні, чому ж?

Хлопець. Так.

Дівчина. Який ти смішний. Це ти, мабуть, того, що зо мною не знайомий. Ось узнаєш мене, тоді перестанеш боятися. А я  не боюсь нікого.

Хлопець. Де ви взяли квіти?

Дівчина. Там.

Хлопець. На луках?

Дівчина. Ні, там.

Хлопець. Значить, в гаю. А які це квіти?

Дівчина. Хіба ти не знаєш квітів?.. Ах, який ти чудний… справді, ти дуже чудний…

Хлопець. Це жовтець, а ось це фіалка.

Дівчина. Нащо ти лякаєш мене погане хлопчисько? Що я тобі зробила? Нащо? Слухай, чого ти плачеш? Ти, мабуть, думаєш, що я поскаржуся? Ну, ьне плач, я нікому не скажу. Ну, ну, годі ж!

Хлопець. Я не хотів налякати тебе.

Дівчина. Добре, добре! Я не сержусь!.. Ти ж більше не будеш.Але все-таки  ти дуже чудний.

Хлопець. Я не чудний, ні я не чудний…я.. я – сліпий!

Дівчина. Сліпи-ий!

І цей сліпий став чудовим музикантом.

Ведучий Живучи в Нижньому, письменник багато мандрував. З цих поїздок народилися чудові його нариси «В пустынных местах». В 1893 р. Короленко їздив в Америку, на всесвітню виставку. Під враженням цієї поїздки був написаний цей твір «Без язика», про життя двох українських селян, які поїхали в Америку.

Найвизначнішим твором письменника є «Історія мого сучасника», над якою він працював майже два десятиріччя. У ній Короленко розповів про своє життя: дитинство, студентські роки і роки заслання.

Учень  «Працелюбність»

 Любив розповісти про пережите,

А спогади, як спалахи живі:

Заслання і урядники сердиті,

Жандарми і кайдани, й вартові.

Та вмів не приклонятись, не лякатись,

Не перейматись долею такою.

Мав надзвичайну здатність посміхатись,

І жартувати над самим собою.

Ведучий. Короленко був не тільки письменником-белетристом, але й письменником по питаннях політики і громадського життя.

Учениця    Світилась мудрість у його очах,

У серці біль чужий стояв, як ехо,

І зізнавались у чужих листах,

Йому в любові і Толстой, і Чехов.

І з особливим, чистим почуттям,

Писали, присилали телеграми:     

«Спасибі Вам. Ми дуже вдячні Вам.

Ми надзвичайно раді дружбі з Вами»

25-й слайд «Полтава»

Ведучий  У 1900 р. він переїхав у Полтаву, де жив до самої смерті. Відомим громадським виступом В.Г.Короленка був «Відкритий лист старшому радникові Філонову», надрукований в газеті «Полтавщина».

Учень   

 І ось Полтава. Куточок райський України,

Здавалося чого б іще бажати,

Та нило серце серед ночі й днини,

Бо треба було з горя виручати,

Селянських ходоків , в біді не винних,

Які шукали захисту у нього,

Писать не міг з такої ось причини,

Що за людей була в душі тривога.

Жовтнева революція ! На тебе,

Багато хто очікував в надії,

Та ти не освітлила небо,

А лиш розбила наші мрії.

Ведучий  Взимку 1905 р. полтавський чиновник Філонов прибув на чолі карної експедиції в с.Сорочинці. Тут були виступи селян проти влади і Філонов жорстоко з ними розправився. Він зігнав і поставив на коліна в сніг все населення села і тримав їх чотири з половиною години, а козаки їх били нагайками. В цей час Короленко добився суду над Філоновим, але він не відбувся: Філонов був убитий. Письменника звинуватили в причетності до вбивства, але розслідування підтвердило вину Філонова і влада не ризикнула створити проти Короленка судову справу. Адже письменник був широко відомий не тільки в Росії, але й в усьому світі.

26-й слайд «Пам’ятні місця»

Учень        

Полтаво рідна, знаєш, тут

Колись ходила ця Людина,

І носить наш педінститут,

Ім’я славетне твого сина.

Як біль чужий йому болів,

І як він міг його сприймати!

Здається, що не стане слів,

Щоб це словами передати.

Земля, якби таких людей

Ти не давала на світ божий

Який же світ тоді оцей

Був непривітний, нехороший.

Спасибі, земле, наша ненько,

Тобі ми дякуєм за сина,

За дорогого Короленка.

27-й слайд «Світове визнання»

Пісня про Полтаву

Сценарій літературної вітальні " ІІ величність Література"

                               Сценарій заходу

Виходять ведучі. Музичний фон – мелодія Vivanos From Souvenirs to Souvenirs

Вед.1: Коли я дивлюсь на глобус, то згадую чарівника Оле Лукойє, який легким порухом руки відкривав свою чарівну парасольку і повертав кулю глобуса, щоб запросити нас у подорож по сторінках літератури

 відкриває парасольку, ведучий повертає глобус

Вед.2: А ми сьогодні оглядаєм глобус, щоб зрозуміти, яка різноманітна наша Земля за природними умовами, скільки народів населяють її.

Вед 1: І кожен з цих народів має свою культуру, мистецтво. Кожен народ має свого представника в океані літератури, яким пишаються не тільки співвітчизники, але й читачі всього світу.

Вед : Реалії життя ХХІ ст.. змушують сучасну людину жити в досить напруженому темпі. Проте в гонитві за досягненням своєї чергової мети вона зупиняється, вражено дивиться на навколишній світ. Їй хочеться відпочити: прочитати книгу улюбленого письменника, послухати пісню, відвідати театр, поринути у світ прекрасного, де душа людини, мов кришталевий келих, буде наповнюватися магією мистецтва.

Вед 1: Сьогодні ми спробуємо полинути в подорож сторінками чудової країни – її  Величності зарубіжної Літератури. Володимир Висоцький говорив: « Щастя – це подорож. Не обов’язково з переміною місця: подорож може бути в душу іншої людини – у світ письменника, поета…» 

 Звучить музика Й.Штрауса Radetzki  March/

У зал входить королева Література

На білих і пожовклих сторінках

Життя в потоках розмаїтих плине…

Читач блукає і мандрує по морях

З улюбленцем премудрої Афіни,

Шукає з Фаустом молодощів шлях,

З Овідієм сумує на чужині,

І Дон Кіхотів поділяє гнів

В борні з ворожим плем’ям вітряків

Королева: Я, королева Література, рада вітати  на нашому святі і улюблених персонажів світового письменництва і друзів – читачів. Лише в моїх володіннях ви осягнете найвищу мудрість життя, пізнаєте насолоду спілкування, почерпнете зі скарбниці духовного добра і гармонії. Тож пізнавайте разом з нами, осягайте разом з нами, насолоджуйтесь разом з нами.

Зевс:. А що це? У руках  богині Еріди, як тисячі років тому, я бачу золоте яблуко. 

Афіна: Невже богиня замислила  чвари? Може бал має розпалити нову Троянську війну? О, батьку всіх богів, дозволь негайно зупинити Еріду.

Зевс: Я не дозволю ошукати гостей! (Б’є громовицею у землю)

Еріда: О, Зевсе, я не прийшла сюди з лихими намірами. Сьогодні особливий день. І яблуко я подарую тому, кого королева Література визнає найкращим персонажем з присутніх у залі.

Афіна: Але найпрекраснішою Паріс визнав Афродіту.

Еріда: На світі ніхто не зрівняється з красою Афродіти. Золоте яблуко ж на цей раз отримає гість, що найбільше втілився в образ. Враховуватиметься зовнішність, акторське мистецтво і активність у святі. Тож хай щастить усім, а Фортуна обере найкращого!

Зевс: Нехай так і станеться!

Ведучий: Я знаю одну літературну особу, яка в своєму житті не спала понад тисячу ночей!

Ведуча: Може ти хотів сказати навпаки – спала довгих триста років? Це спляча красуня Ш.Перро.

Ведучий: Ні, я не помилився, саме не спала. Це чарівна і розумна східна красуня, яка врятувала життя тисячам арабських принцес.

Ведуча: О, це неперевешена Шахразада, вона і зараз про щось розповідає Шагріярові.

Шахразада підходить до ведучих  у супроводі Шагріяра

Шагріяр:  Клянусь аллахом, я не зустрічав жінки з гострішим розумом, кмітливішої, освіченішої та благороднішої натурою, аніж Шахразада, дочка арабського вазіра. О, які солодкі, гарні , вишукані і приємні її розповіді про морські подорожі, неймовірні пригоди шляхетних та розумних шейхів

Шахразада: Куди там цим історіям до тих, які я можу розповісти наступної ночі, якщо ти, царю, помилуєш мене і я залишусь живою.

Шагріяр: Клянусь Аллахом, я не вб’ю тебе, бо ти знаєш дивовижні розповіді і їм не має ліку.

Шахразада: Я розповім тобі, царю, про відважного мореплавця Синдбада, про благородного і справедливого Алі – Бабу, про ніжне і вірне кохання Аладіна і Будур, про золотоносну антилопу і каліфа – лелеку, про чесних і щирих людей, які  перемогли мудрістю і працею зло. А хто не зможе послухати моїх казок, нехай прочитає збірочку “Тисяча і одна ніч”.

Королева: Нехай мудрість і краса східних казок стануть нам усім у пригоді.

Танець у східному стилі

Вед 1: Кожна дівчинка мріє хоч би раз побувати на місці Попелюшки: сісти в чарівну карету, потрапити на бал, зустріти свого принца

Вед 2: А кожен юнак бажав би знайти кришталевий черевичок, який подарує йому щасливе кохання

Інсценізація казки «Попелюшка»

(заходить мачуха і дві доньки)

МАЧУХА:Чорногрудко! Ледацюго!

 Слухаю вас, матінко

Мачуха: Мачуха:ене з моїми доньками запросили на бал да самого короля.Ти мусиш прибрати в кімнатах, попрати, приготувати їжу, прчесати та одягнути дівчат

Попелюшка: Слухаюсь, матінко

Мачуха: Ти ще голос подаєш, негіднице! Йди і поклич сюди моїх доньок

І донька: Кликали, мамо?

Мачуха: Кликала, рідна донечко.Яку сукню ти вдягнешна бал?

І донька: Я вберуся в в сукню з червоного оксамиту й начеплю оздоби, які привезли мені з Англії

ІІ донька: А я вдеруся  в буденну сукню, яле соя накадка буде прикрашена золотими квітами.А ще діамантове намисто, такого нікого немає!

І донька:  А ти не хочеш поїхати на бал?

Попелюшка: Ой, сестриці, не смійтеся з мене! Чи личить мені там бути?

Мачуха: А й справді, усі сміялися б, якби побачили на балу Чорногузку!

 Ведучий  

Затишно дітям в пазусі казок,

Отак би й слухав про царя Салтана.

Або про те, як весело козак

Обманював турецького султана.

Ведучий : Спит Золушка сладко. Уснула надовго принцеса.

И Синюю Бороду все еще молит жена.

А сын дровосека вернулся из темного леса,

И тень людоїда уже малышу не страшна

Ведучий: Про карих коней з полуменем грив,

Про чаклуна, що все на світі може.

І хтоб там що не говорив,

Разом:      А згине зло! І правда переможе

Вед 1.: Література допомогла нам повірити в те, що добро обов’язково переможе зло, а  любов – це нагорода за вірність і щирість почуттів

Вед 2: Разом з улюбленими героями ми вчилися розуміти сильних і проявляти милосердя до слабких. Ми розгадували таємниці і знаходили відповіді, шукали скарби і зрозуміли, що скарб – це дружба і любов.

Інсценізація повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра»

Том І Беккі в печері. Том і Гек знаходять скарб

Автор: Том і Беккі не знали, скільки часу перебувають у печері.. Вони натрапили на джерело і вирішили перепочити.

Беккі: Томе, я так хочу їсти!

Том:    Пам’ятаєш, що це?( дістає з кишені)

Беккі: Наш весільний пиріг. Я сховала його, коли снідали в лісі. Хотіла покласти його на ніч під подушку, як ото роблять дорослі дівчата, щоб мені приснився ти…

Том: Беркі, ти можеш витримати, як я тобі щось скажу? Тобі потрібно залишитись тут, біля питної води. А я залишу тобі кінець шворки, а сам піду, тримаючи її другий кінець, шукати коридор, що виведе до виходу.

Беккі: Томе, я чекатиму тебе тут, тільки обіцяй мені частіше повертатися і розмовляти зі  мною. Будь зі мною поруч до останньої хвилини, бо вона скоро настане.

Том: Беккі, я неодмінно знайду вихід з печери і ми врятуємось.

Автор: Тому таки вдалось знайти розколину в печері, через яку їм вдалося вибратися із пастки, в якій діти перебували три дні і три ночі. Та пригоди Тома Сойєра на цьому не припиняються.

Ведуча: До нас наближається рицар, що ховає своє обличчя в плащі.

До ведучих підходить Айвенго.

Айвенго: Обставини змушують мене приховувати своє обличчя. Де би я не мандрував у своїй країні, я не мав потреби у чиємусь захисті, окрім власного доброго меча і вірної прислуги. Моя присутність викликана бажанням прийняти участь у рицарському турнірі в Ашбі. Перемогти Буагільбера – справа честі. Допоможе мені в цьому обітниця, складена королю Річардові Левове серце,  кохання до леді Ровени та вірні друзі. Я закликаю юних рицарів не зраджувати  власному слову, вірі і своєму серцю! До зустрічі на рицарському турнірі!

         Ведучий:  Надіємось, ніхто з присутніх не видасть таємниці рицаря Айвенго.

Вед

Пеппі Довгапанчоха:

Я- Пеппі. А ви хто такі? Учителі. Співчуваю вам. Ви мусите все вчити, читати, вчити учнів. Бідні ви бідні я теж один день була у школі, мені зовсім не сподобалося там. Учителі нічого не знають , тому і запитують про все учнів. І взагалі дорослі поводяться неправильно: сплять головою на подушці. А на подушку що треба класти? Правильно!  Ноги! А їсти треба тільки шоколад, цукерки, тістечка, морозиво

Я знаю в аргентинській школі поблизу є цукеркова фабрика і від нею відведено трубу просто в клас, тому цукерки сипляться туди весь час, і в дітей повно роботи- треба їх їсти

Вед. А що роблять учителі?

Пеппі: Як що. підбирають за дітьми папірці! Хочете в таку школу? Читають вони тільки в п’ятницю, та й то- якщо знайдеться книжка. А книжка  ніколи не знаходиться. Ось так

Вед 1: А от є така книга, яка в 2002 році Нобелівським інститутом в Осло визначена «Кращим  художнім твором  в Історії людства».

Вед     Ним став роман Сервантеса «Дон Кіхот»

Вед 2: Нині ця книга є найбільш читаною у світі після Біблії. Щороку, 23 квітня, в день смерті автора, на батьківщині письменника відзначають безперервним читанням роману «Дон Кіхот», який в Іспанії називають «нашою Біблією». Читці змінюють один одного протягом 48 годин.

Вед 1: Лицар Сумного Образу, премудрий гідальго, Дон Кіхот. Він став символоми безкорисливого служіння добру і справедливості, готовності до боротьби зі злом,

незважаючи ні на які перешкоди.

Читець 1

О, Дон Кіхоте мій, натхненнику богеми!

Хай з тебе юрмами глузують мудраки,

А нам твоє життя понад усі поеми:

Не мали рації, їй Богу, вітряки!

Воюй, воюй із ними і забудь,

Що справжні кріпості існують ще на світі.

За подвиги достойно вознесуть

Тобі хвалу у ХХІ столітті.

Інсценізація роману «Дон Кіхот»

 Ведучий: Що це за гамір біля входу?

       Ведуча: Та це ж наш хитромудрий гідальго Дон Кіхот із Ламанчі та його   незмінний зброєносець Санчо!

       Дон Кіхот: Фортуна сприяє нашим рицарським задумам понад усі сподівання.   

     Поглянь, друже мій Санчо, що там  видніється попереду: то тридцять, якщо не        

     більше, потворних велетнів, що з ними я наважився воювати і всіх до ночі      

     перебити!

     Санчо:  Та де ж ті велетні?

     Дон Кіхот: Он там, хіба не бачиш? Глянь які  них довжелезні руки, велетенські  голови! (Кидається вперед) Стійте, боягузи,    адже на вас нападає доблесний         рицар!

     Санчо: Та що ж ви , пане, кажете? То ж не велетні, не потвори,   а  почесні гості літературного балу! Ой,  пане, а які тут  вродливі  панянки!

      Дон Кіхот: Я вже не раз казав тобі, Санчо,  що ти надто на язик  метливий і , хоч на розум тупуватий, можеш часом і правду казати. А глянь-но чи немає серед них      

      Дульсінеї Тобосської? Вона не поступиться жодній у світі принцесі. Зваж іще на те, що не всі дами, яких  оспівують поети, справжні і дійсно сущі істоти?  Жодна 

      не зрівняється з дамою мого серця  Дульсінеєю! Для мене вона найчеснородніша   в цілім світі принцеса! Пошукаймо її щонайшвидше, мій друже!

Вед 1.Лицар Сумного Образу і досі долає свій нелегкий шлях, тепер вже духовними дорогами людства. Одні вважають його божевільним, інші – велетнем

         Ведуча: Спостережливий читач вже мав помітити, що впродовж усіх віків її   

Величності королеві Літературі жодного разу не зрадила тема кохання. Трістан та  Ізольда

        Ведучий: Орфей та Еврідіка,

        Ведуча:   Хосров та Ширін,

        Ведучий: Пігмаліон та Галатея

        Ведуча:   Лейла та Меджнун

        Ведучий: Одіссей та Пенелопа

        Ведуча: Нам не вистачить часу, щоб перелічити тих, чиє кохання оспівала         

       Література.

        Ведучий: Та добре пам’ятаємо: ”Сумніших оповідей не знайдете, ніж про любов     Ромео і Джульєтти 

                                    

      Джульєтта.                                Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

                                                       Як міг ти перелізти через мур?

                                                       Адже високий він і неприступний

                                                       Згадай-но хто ти; смерть тебе спіткає,

                                                       Як з наших хто тебе застане тут.

   

      Ромео.                                      Кохання принесло мене на крилах.

                                                        І не могли цьому завадить мури;

                                                        Кохання може все і все здолає, -

                                                        Твоя рідня мені не перешкода.

      Джульєтта.                                 Моє лице ховає маска ночі,

                                                        Але на нім пала дівочий стид.

                                                        Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

                                                        Хотіла б я пристойність зберегти,

                                                        Від слів своїх відмовитись хотіла б,

                                                        Хотіла б я... та годі прикидатись!

                                                            Мене ти любиш? Знаю, скажеш: „Так”...

                                                        Тобі я вірю, з мене досить слова.

     Ромео.                                       Клянусь цим місяцем благословенним,

                                                        Що сріблом облива верхи дерев...

     Джульєтта.                              О, не клянись місяцем зрадливим,

                                                        Який так часто змінює свій вигляд,

                                                        Щоб не змінилася твоя любов.

     Ромео.                                       То чим я поклянусь?

     Джульєтта.                               Не треба зовсім.

                                                         Або, як хочеш, поклянись собою –

                                                         Душі моєї чарівним кумиром, -

                                                         І я повірю...

      Ведуча:  Як сказав поет :”Тільки закоханий має право на звання людини”

Він — Я жить без тебя не могу,

Я с первого дня это понял...

Как будто на полном скаку

Коня вдруг над пропастью поднял.

Вона И я без тебя не могу.

Я столько ждала! И устала.

Как будто на белом снегу

Гроза мою душу застала.

 Він Сошлись, разминулись пути,

Но он ей звонил отовсюду.

И тихо просил: «Не грусти...»

И тихое слышалось: «Буду...»

Вона Однажды на полном скаку

С коня он свалился на съемках...

— Я жить без тебя не могу,—

Она ему шепчет в потемках.

Він Он бредил... Но сила любви

Вновь к жизни его возвращала.

И смерть уступила: «Живи!»

И все начиналось сначала.

Він Я жить без тебя не могу...—

Он ей улыбался устало,

— А помнишь на белом снегу

Гроза тебя как-то застала?

 Вона Прилипли снежинки к виску.

И капли росы на ресницах...

Я жить без тебя не смогу

      Ведуча:  Скільки друзів сьогодні обєднала література!

Ведучий: Зваж, різних віків, різних країн і народів, герої різних авторів в одному залі. Всі танцюють, посміхаються, відчувають себе щасливими.

Ведуча:  Таке диво може  подарувати лише її величність Література.

Ведучий: А, як ти гадаєш, казкові феї можуть виконувати бажання?

Ведуча: Я впевнена – можуть. Але для здійснення бажання треба  промовити

чарівні слова, або махнути чарівною паличкою.

Ведучий:  палички у мене немає, а чарівні слова ми назвемо з тобою разом Рекс, пекс, фекс (промовляють разом). Хочу подарувати тобі пісню про кохання.

Пісні на слова Цвєтаєвої

Музичний фон – циганська мелодія

  Ведуча: Чи ти чуєш: звідкілясь  ледь чутно лине циганська мелодія?

  Ведучий: Це наближається натовп циган.

     Ведуча: Есмеральда, Кармен, Земфіра, Алеко, Аза  – цих яскравих героїв неможливо забути. Скільки в них енергії, азарту ...

    Ведучий: Свободи і широти душі

    Ведуча: Давай подивимось циганський танець.

   

   Цигани виконують танець

Вед В курсі зарубіжної літератури є твори , які  розповідають про історію нашого народу, історію України

Вед  Це  Величний твір «Тарас Бульба»,

Вед   Тарас. А повернися-но, сину! Ото кумедний ти який. Що це на вас за попівські підрясники? І отак всі ходять в академії? Стійте, стійте! Дайте мені роздивитися на вас гарненько – які ж довгі на вас свитки! Оце свитки! Таких свиток ще й на світі не було. А побіжи котрий-небудь з вас! Я подивлюся, чи не гупнеться він на землю, заплутавшись у поли.

         Остап. Не смійся, не смійся, батьку!

         Тарас. Дивись ти, який пишний! А чого ж би й не сміятися?

         Остап. Та так, хоч ти мені й батько, а як будеш сміятися, то, їй-богу, одлупцюю.

         Тарас. Ах ти, сякий-такий сину! Як, батька?

         Остап. Та хоч і батька. За кривду не подивлюся й не поступлюся ні перед ким.        

 Тарас. Як же ти хочеш зі мною битися? Хіба навкулачки?

        Остап. Та вже як доведеться.

       Тарас. Ну давай навкулачки! Подивлюся я, що за людина ти в кулаці!

Матір. Дивіться, добрі люди: здурів старий! Зовсім з’їхав з глузду! Діти приїхали додому, більше року їх не бачили, а він задумав не знати що: навкулачки битися!

Тарас. Та він славно б’ється! Їй-богу, добре! Так, що хоч би й не пробувати. Добрий буде козак! А ти, бельбесе, чого стоїш і руки опустив? Чого ж ти, собачий сину, не лупцюєш мене?

Матір. Ото ще вигадав що! І спаде ж на думку отаке, щоб дитина рідна била батька. Та чи до того тепер: дитя молоде, проїхало таку путь, стомилося… Йому б тепер треба відпочити та попоїсти чого-небудь, а він примушує його битися!

Тарас. Е, та ти мазунчик, як я бачу! Не слухай, синку, матері: вона баба, вона нічого не знає. Які вам пестощі? Ваші пестощі – чисте поле та добрий кінь: ось ваші пестощі! А бачите ось цю шаблю? Ось ваша мати! А от краще я вас на тому ж таки тижні виряджу на Запорожжя. От де наука, то наука! Там вам школа; там тільки наберетесь розуму.

 Королева:  ( під Марш Й.Штрауса) Настала чудова мить проголосити найкращого.  Нехай боги винесуть своє рішення.

    Зевс: О доню моя, наймудріша зі всіх богів, Афіно! Твоє рішення.

    Афіна:  ......

    Королева вручає яблуко під Марш  Й.Штрауса.

    Королева:  Зачитує програму зарубіжної літератури у віршах /Н.Н.Яворська/

Вед 2: Великий Шіллер сказав, що література – це храм, в який можна ввійти лише з чистою совістю і благородними намірами.

Вед 1: А наші наміри – знайти відповіді на питання, які завжди хвилюють людину: що таке щастя, якою є істинна любов, чи дійсно краса врятує світ?

Вед 1: Пам’ятайте…

Читці по черзі

-     ….що саме віра Герди до Кая зробила її сильнішою від 12 богатирів

-    Віра у власні сили допомогла Робінзону Крузо вижити у скрутних обставинах

-   Якщо ти не зрадиш свою мрію, то казка про пурпурові вітрила стане дійсністю

-    Ніколи не втрачай надії – світ не без добрих людей і Дон Кіхоти завжди існують, навіть в найжорстокішому світі.

-    Не покидайте бажання знайти істину в житті, як це робив Фауст, Гамлет, Болконський

-    Умійте відповідати за тих, кого приручили

-     Навчіться посміхатися зорям, як це робив маленький принц

-    Знайдіть свою щасливу зірку і поділіться її теплом з іншими

   

    Ведуча: Як каже незрівнянна Мері Поппінс, усе хороше коли-небудь закінчується.

     Ведуча: Ми зичимо вам міцного здоров’я

       Ведучий: Здобутків у праці, навчанні

    Ведуча: Вірних друзів і чудових книг на все життя.

      Ведучий: Запрошуємо вас на останній,  прощальний вальс.

Фінальна пісня

По слідах героїв Гріна,

По книжках, що любиш ти,

Під вітрилом невидимим

Нам із друзями пливти

Приспів

Нам книги поради дають на роки,

У них ми знаходим важливі думки.

Жага відкриттів нам відома

Дороги у нас не близькі

Як Ассоль ми йдем до мрії

Принц вказав шлях до зірок.

І не втратити надію –

Це життєвий наш урок

Ми навчилися любити

У Шекспіра і Гюго, -

У Толстого – в мирі жити,

А боротись  - у Дефо

Поезія як стан душі.