Прес-конференція

"Мені треба багато чого сказати...

" (за драматургією Г. Ібсена).

 Слово вчителя.

 Кожен з вас мріє про свій дім, про свою сім’ю і хочеться, щоб реальне життя було яскравим і радісним, як, наприклад у ляльки  Барбі. Але людина дорослішає і поступово розуміє, що не все так так гарно в житті- подивіться на своїх батьків, і ви побачите. Що у них не так багато веселощів сьогодні. Проте як зробити сімейний дім справжнім, а не ляльковим, як наповнити щирими почуттями і радістю? Над цими питаннями замислювався норвезький драматургГенрік Ібсен у своїй драмі « Ляльковий дім».

Ця п’єса ставить хвилюючі питання, а важливі для нас і сьогодні: як жити, як любити і яким бути?..

Сім’я-це дійсно велика таємниця.Усі казки завершуються вінчальними дзвонами. А в літературі важко знайти щасливу подружню пару. Хіба що Наташа Ростова та П’єр Безухов, або Левін та КІті. От і виходить, що, окрім античних Філемона і Бавкіди не пригадати щасливих сімейних пар. Вони так любили один одного, що боги задовольнили їхнє бажання померти в один день. А по смерті вони перетворилися на дерева, які росли з одного кореня.

Давня легенда змушує замислитись, у чому ж полягає той єдиний, загальний корінь сім’ї, коли йому не страшні ніякі вітри і він дає соковиті плоди на пишній кроні сімейного дерева?

На початку 70-х років сучасний театр став знову  звертатися  до Ібсена, зокрема до проблем духовного життя. Наприклад, у Німеччині в 70-ті роки

«Ляльковий дім» ставили за один сезон 12 разів. Це означає, що у своїх п’єсах торкався тих проблем, що є актуальними сьогодні.

Секрет Ібсена- це привернення уваги суспільства до інтимного, душевного життя людини, до її індивідуальності, до боротьби, що відбувається в серці кожної людини, про яку він сам сказав:

Жити- це знову й знову

З тролями в серці бій

Творити- цей суд суворий,

Суд над самим собою.

Дійові особи:

Генрік Ібсен — драматург.

Нора — молода жінка.

Фру Лінне  — подруга Нори.

Хельмер — колишній чоловік Нори.

Стокман — колишній курортний лікар.

Фру Алвінг — літня жінка.

Пастор Мандерс.

Бернард Шоу — театральний критик і журналіст.

Кореспонденти.

Ібсен (урочисто). Панове! Дозвольте розпочати оголошену прес-конференцію, присвячену обговоренню актуальних суспільних проблем. Насамперед дозвольте представити вам учасників цього заходу.

Під час представлення кожний учасник підводиться і вклоняється присутнім.

А тепер нагадую журналістам і всім присутнім, що кожен із вас має право задавати питання в усній або письмовій формі, звертатися із проханням прокоментувати ті висловлювання і події, що пов'язані з темою нашої прес-конференції. Вже надійшла перша записка, що містить два запитання особисто до мене як драматурга. (Читає). "Чим, на Вашу думку, була спричинена потреба в оновленні драматургії та чому представники нової драми не вдовольнялися пошуком трагедії в житті, а зображали життя як трагедію?". (До присутніх). Шановне панство! Коли ми з вами обговорюємо прочитану п'єсу або переглянуту виставу, то передовсім обмінюємося власними враженнями, висловлюємо свою думку про те, що зачепило до глибини душі. А тепер скажіть, чим же схвилює нас твір з вигаданими подіями і нереальними героями, які живуть мріями про кохання, небезпечні пригоди та екзотичні країни, але нехтують справжнім життям? Кому потрібні п'єси, що залишають розум без думки, а серце без почуття? Ось чому мистецтву треба надавати правдивості та проблемності, а це стає можливим завдяки розкриттю трагедії людського життя, а не зображенню окремих фактів з нього.

Шоу. Цілком поділяю Вашу позицію, пане Ібсене! Як автор критичного огляду "Квінтесенція ібсенізму" звертаю увагу ще на одну суттєву ознаку нової драми — дискусійність. Адже і Ви, і Ваші однодумці, порушуючи в п'єсах складні суспільні проблеми, свідомо чи несвідомо змушували людей говорити про них уголос і дискутувати. Які з цих проблем мають особисто для Вас першочергове значення?

Ібсен. Знаєте, пане Шоу, Ваше запитання чимось нагадує мені спроби деяких журналістів з'ясувати, які з власних п'єс я вважаю найкращими, а героїв — найулюбленішими. Удраматичних творах я звертався до тих проблем, про які в тодішній Європі боялися навіть подумати: становище жінки в суспільстві, подружні взаємини, збереження людиною морального і фізичного здоров'я, панування лицемірства і пригнічення індивідуальності... Чи можехтось із присутніх сказати, що серед перелічених є другорядні запитання, важливість яких викликає сьогодні сумніви?.

Кореспондент 1 .Пані Норо, я дозволю собі припущення, що Ваша згода взяти участь у сьогоднішній прес- конференції рівнозначна тому рішучому крокові у фіналі драми, коли Ви залишили ляльковий дім. Скажіть, як Ви оцінюєте свої вчинки?

Нора. Якщо сказати відверто, то не очікувала від Вас саме такого запитання. Я вже звикла до крайніх позицій: жінки зазвичай із розумінням ставляться до мене і цікавляться подальшою долею, тоді як представники сильної статі засуджують мої дії. Чоловіки навряд чи повірять, що прийняті рішення стали нелегким випробуванням, завдали мені багато страждань і горя. Розмова з Хельмером і його негідна поведінка настільки вразили мене, що я тривалий час не могла позбутися відчуттів розгубленості та розпачу, душевного спустошення... Потрібно було переосмислити не окремі факти, а все життя, щоб наважитися на репліку-протест: "Мені треба багато чого сказати тобі". Минув час, угамувалися пристрасті навколо тих подій, і я вже зможу зважено оцінити свої вчинки. Переконана, що все зробила правильно, хоча й запізно.

Хельмер (до Нори). Норо, отямся! Ти і тепер міркуєш як дитина, не розуміючи, в якому суспільстві живеш.

Нора. Тоді я справді не розуміла, але твердо вирішила придивитися до нього. Я прагнула розібратися, хто ж із нас має слушність — суспільство чи я. І врешті-решт переконалася, що я нічим не завинила перед людством, що мої бажання бути собою не суперечать законам і суспільній моралі. То й годі, Торвальде, виправдовуватися недосконалістю суспільства.

Хельмер: То, виходить, пташка знову літала смітити грішми?

      Норо! (підходить і жартома бере її за вухо)

      І знову твоя легковажність. Ти уяви собі, сьогодні я позичу тисячу крон, ти потратиш їх на свято, а напередодні на мою голову звалиться черепиця з покрівлі - і все.

Нора: ну що ж, як хочеш, Торвальде .

Х-р: Ну, ну, от пташка і опустила крилечко. Га? Білочка надулась…

Нора: Іди сюди я тобі покажу, чого я накупила! І як дешево! І дітям, і служницям, і няні.

Х-р: Ну, ну. А ти мені ось що скажи, маленька крутійко, що ти для себе видивилась?

Нора: Е, мені зовсім нічого не треба. Ти б дав мені грішми, Торвальде. Я потім і купила б собі на них що-небудь.

Х-р: А як називають пташок, які завжди смітять грішми?

Нора: Знаю, знаю – марнотратницями.

Х-р: Як дорого обходиться чоловікові така пташечка.

Нора: Фу! Як можна так говорити! Я ж заощаджую, скільки можу.

Х-р: От уже правда істинна! Скільки можеш. Але ти зовсім не можеш.

Фру Алвінг. Бачу, що ми з Вами, пані Норо, маємо дещо спільне. Маю на увазі насамперед невдалий шлюб, який не виправдав наших жіночих сподівань і не зробив нас щасливими.

Пастор Мандерс (обурено). Саме в цьому і виявляється бунтівний дух, у цих вимогах щастя отут, на землі! Яке право маємо ми, люди, на щастя? Ні, пані-Алвінг, ми мусимо дотримуватися свого обов'язку.

Фру Алвінг. Пасторе, чому тільки жінка має пам'ятати все життя про свій обов'язок, тоді як чоловік забуває про нього на другий день після весілля?

Пастор Мандерс (невдоволено). Дружина не може бути суддею чоловікові. Ваш обов'язок полягає у тому, щоб покірно нести хрест, покладений на Вас вищою волею. А Ви замість того обурилися і скинули з себе цей хрест, покинули чоловіка, який схибив і якому ви мусите бути опорою у житті. Воістину, кожна з вас є багатогрішною дружиною і матір'ю! (До Нори). Я закликаю Вас, пані Норо, покаятися і якнайшвидше повернутися до свого чоловіка.

Кореспондент 1 (до пастора). Ви справді вважаєте що у всьому винна дружина, яка не виконує свої шлюбні обов'язки? Але чому ж тоді подружні конфлікти виходять за межі поодиноких випадків і стають масовим явищем?

Пастор Мандерс. Ви мене правильно зрозуміли. Звісно, сімейне життя не завжди відзначається належною чистотою. Однак не варто всім про це знати. Багато чого в подружніх стосунках має залишатися прихованим від сторонніх очей, і це відповідає суті шлюбу.

І б с є н . Я не коментуватиму висловлювання пастора, щоб мене потім не звинуватили в упередженості. Підкреслю лише, що вся п'єса "Ляльковий дім" написана саме заради заключної сцени, в якій Нора залишає сім'ю.

Кореспондент 2. Пані Норо, дозвольте задати Вам запитання.

Нора: Так, прошу.

Кореспондент 2. Дякую. Чи допускаєте Ви ймовірність того, що за умов іншого розвитку подій у фіналі Ви обрали б зважене рішення і не зачинили за собою двері власного будинку?

Н о р а . Я не певна в цьому. (Схвильовано). Які події Ви маєте на увазі?

Кореспондент 2. Ні-ні, не хвилюйтеся. Гадаю, що Вашим дітям нічого не загрожує, хоча й таке не треба скидати з рахунку. Припускаю, що ваші близькі або друзі могли запропонувати Вам свою допомогу. Наприклад, пані Лінне.

Фру Лінне: Здраствуй, Норо.

Нора: Здраствуйте.     

Фру Лінне: Ти, мабуть, не впізнаєш мене?

Нора: Ні, не знаю. Так, здається. Як! Кристина.невже це ти?    

Фру Лінне: Я.

Нора: Я тебе не впізнала.   

Фру Лінне: Ще б пак. За дев’ять - десять довгих років…

Нора: Ти головного не знаєш.   

Фру Лінне: Головного? Що ти хочеш сказати?

Нора: Говори тихше. Раптом Торвальд почує! Йому ні за що в світі не можна. Нікому не можна знати про це, Кристино, - нікому крім тебе.    

Фру Лінне: Та в чому справа?

Нора: Це я врятувала життя Торвальду.   

Фру Лінне: Врятувала? Як врятувала?

Нора: Торвальд не вижив би, якби не потрапив на південь.   

Фру Лінне: Еге ж. І твій батько дав вам потрібні кошти.

Нора: Це Торвальд так гадає і всі інші, але це я дістала гроші.      

Фру Лінне: Ти? Всю цю велику суму?

Нора: Тисячу двісті спецій. Чотири тисячі вісімсот крон.    

Фру Лінне: Я нічого не розумію. Чи не натворила щось нерозважливого?

Нора: Хіба нерозважливого врятувати життя своєму чоловікові? Я починала розмови, що хотіла б побувати за кордоном. Він так розсердився. Сказав, що у мене вітер у голові, і що його обов’язок як чоловіка не потурать моїм примхам.     

Фру Лінне: І твій чоловік так і не дізнався від твого батька, що гроші були не від нього.

Нора: Так і не дізнався. Але тато помер саме в ці дні.   

Фру Лінне: І ти досі не зізналася чоловікові?

Нора: Ні, боронь Боже, що ти! Він такий суворий що до цього. І крім того, з чоловічим самолюбством. Для нього було б так болісно, принизливо дізнатися, що він зобов’язаний мені чимось. Це б зіпсувало наші стосунки, наше щасливе сімейне життя перестало б бути таким яким воно є. Ну от і доводилося заощаджувати на чому тільки можна.    

Фру Лінне: Відмовляти самій собі, бідолашна?

Нора: Зрозуміло. Торвальд було дасть грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купляла. Ну були в мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило – я одержала цілу купу паперів переписувати. Дуже приємно було сидіти і працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужньою.    

Фру Лінне: Норо… ти позичила гроші у Крогстада?

Нора: Так. І тепер Торвальд про все дізнається.     

Фру Лінне: Повір мені, Норо, так буде найкраще для вас обох.

Нора: Ти ще всього не знаєш. Я підробила підпис.   

Нора.  Але я вдячна Кристині за те, що вона цього не зробила, чим підштовхнула події до відомої розв'язки.

Кореспондент 2 (до фру Лінне). Пані Лінне, прокоментуйте, будь ласка, відповідь своєї подруги.

Фру Лінне. Від Нори я дізналася про шантаж і пообіцяла умовити Крогстада повернути той злощасний лист, призначений пану Хельмеру, нерозпечатаним. Однак підчас розмови з ним я зрозуміла, що треба покласти край подружній нещирості, змусити Хельмера і Нору з'ясувати стосунки. (Сумно). Що з цього вийшло, ви знаєте.

Нора: Сідай, Торвальде. Розмова буде довга... Ми одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що це ж уперше ми з тобою, чоловік з дружиною, сіли поговорити серйозно?

Хельмер: Норо, що це за слова!

Нора: Коли я жила вдома, з татом, він викладав мені усі свої погляди, і в мене були ті самі, якщо ж у мене були інші, я їх приховувала, — йому б це не сподобалось. Він називав мене своєю лялечкою-дочкою, грався мною, як я своїми ляльками..'. Я хочу сказати, що з татових рук я перейшла в твої. Ти ж зробив те ж саме: мене годували й одягали, а моє діло було — розважати, забавляти тебе. Ваша з татом вина, що з мене нічого не вийшло...

Хельмер: Норо! Яка дурниця! Яка невдячність! Хіба ти не була тут щаслива?

Нора: Ні, ніколи не була. Я тільки думала, що щаслива, а насправді... Ні, тільки весела. А весь наш дім був тільки великий ляльковий дім. Я була твоєю лялькою... А діти — вже моїми ляльками... У цьому, власне, й все наше подружнє життя, Торвальде.

Хельмер: Так, частина правди є в тому, що ти кажеш... Але тепер у нас все буде інакше. Час забавок минув, настав час виховання.

Нора: Чийого? Мого чи дітей?

Хельмер: І твого, і дітей, дорога Норо.

Нора: Ні, ти розсудив неправильно... Я повинна виховати себе саму... Тому я і йду від тебе.

Хельмер (схоплюючись): Що ти сказала? Ти не при своєму розумі! Хто тобі дозволить? Я забороняю!

Нора: Тепер даремно забороняти мені будь-що. Я візьму з собою лише своє. Від тебе нічого не візьму, ні тепер, ні опісля.

Хельмер: Ні, це обурливо! Ти не можеш так зневажати найсвятіші свої обов'язки!

Нора: Обов'язки?! А права! Я гадаю, що передусім я людина, як і ти, — або принаймі повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці...

Хельмер: Ти міркуєш, як дитина. Ти хвора, Норо. У тебе гарячка. Я навіть починаю думати, що ти божеволієш.

Нора: Ні, ніколи ще я не бувала так при своєму розумі і добрій пам'яті, як зараз.

Хельмер: І ти можеш також пояснити мені причину, чому я втратив твою любов?

Нора: Так, можу. Це сталося сьогодні ввечері... Я побачила, що ти не той, за кого я тебе вважала... Я терпляче ждала цілих вісім років чуда, адже воно буває не кожного дня. Сьогодні я була впевнена, що ти мене зрозумієш, захистиш, що ти виступиш вперед і... візьмеш вину на себе — скажеш: винен — я. Цього не сталось. Я зрозуміла, що жила з чужим чоловіком... З боягузом...

Хельмер: /притихлим голосом): Бачу, бачу... Справді, між нами лягла безодня... У мене вистачить сили стати іншим.

Нора: Можливо —" якщо ляльку у тебе заберуть.

Нора. Кристино, у тому, що мій шлюб розпався, твоєї провини немає. Ти все зробила як справжня подруга.

Кореспондент 3 (до ібсена). У мене запитання до Вас як драматурга. Підчас першої постановки "Лялькового дому" в Німеччині актриса Хедвіг Німан-Раабе зажадала змінити фінал п'єси. Ви виконали побажання і написали такий варіант останньої ремарки. (Читає). "Нора не залишає дім: Хельмер супроводжує її до дверей дитячої спальні, відбувається обмін репліками, Нора знесилено опускається біля дверей на стілець, і падає завіса". Чим Ви можете пояснити появу цієї ремарки: бажанням догодити виконавиці головної ролі і театральній публіці, намаганням послабити негативне ставлення в суспільстві до Вашої п'єси чи прагненням автора полегшити долю героїні?

І б с е н . Ви запропонували три варіанти відповіді, тому спробую відповісти на запитання, проаналізувавши кожну з них. Повірте, якщо б я жертвував власними ідеями заради задоволення побажань театральних постановників, а тим більше глядачів, то ніхто ніколи б не побачив моїх п'єс. Наступний варіант: чи намагався я послабити негативне ставлення суспільства до "Лялькового дому"? Ні, не намагався, бо не бачу тоді сенсу в драматургії, яка позбавлена можливості впливати на глядача, пробуджувати в ньому думки й переживання. Що ж до полегшення долі головної героїні, то подібний варіант теж неприйнятний, оскільки мій твір нічим не відрізнявся відтак званих "добре зроблених п'єс", на що (киває в бік Шоу) вказували деякі критики. В листі до редактора однієї датської газети я визнав невідповідність переробки первісному задумові та назвав її "варварським насильством" над п'єсою. Чи задовольняє Вас моя відповідь?

Кореспондент 3. Навпаки, викликає ще більше запитань. Яку перспективу залишаєте Ви суспільству відкритим фіналом своїх п'єс, коли найчастіше там панує невизначеність і песимізм?

І б с е н. Серйозне звинувачення, але не нове. Дуже часто мене називали песимістом. Так, я песиміст, оскільки не вірю у вічність людських ідеалів. Але водночас і оптиміст, бо не втрачаю надії на їхній розвиток. От хоча б запитайте пана Стокмана, чи зневірився він і чи склав зброю після того, як громада оголосила його ворогом народу.

Кореспондент 3 (до Стокмана). На жаль, пане Стокмане, ми зовсім не знаємо Вашої історії. Який конфлікт має на увазі пан Ібсен?

С т о к м а н . Так сталося, що я, виконуючи свій професійний обов'язок, повідомив городян про існуючу загрозу їхньому здоров'ю і здоров'ю пацієнтів водолікарні. За це мене оголосили ворогом народу, позбавили посади курортного лікаря і почали переслідувати мою сім'ю. Тоді я зрозумів, що справа не лише у водогоні та хвороботворних бактеріях. Усі наші духовні життєві джерела отруєно, все наше громадське життя ґрунтується на лицемірстві та корисливості. Треба очистити, дезінфікувати наше суспільство. Як ніколи, я сповнений рішучості боротися до останнього.

Кореспондент 4. Пане, Ібсене, Ви впевнені в успіху свого героя, який щойно заявив про намір перемогти в боротьбі з суспільством?

І б с е н . Я ніколи не брався тлумачити свої п'єси й оцінювати дійових осіб, бо прагнув усе передати в тексті, викликати в читача враження, що він під час читання переживає фрагмент реального життя. Винятком є лише лікар Стокман, якому я симпатизую і з яким маю багато спільного, крім, звичайно, його запальності та непримиренності. (Звертається до глядацької зали). А всі коментарі й тлумачення залишаю Вам. Дякую за увагу!

Учитель звертається до учнів зі словами: «Минає час, знову міняються століття, і знову ми шукаємо в літературі відповідей на свої питання. Письменники кінця XVII – початку XIX ст. показали красу і чарівність першого дотику руки, першого поцілунку, першого почуття. Проте минуло кілька десятиліть, і романтичні образи швидко подорослішали, перетворившись на «типових героїв у типових обставинах», а кінець ХІХ ст. став кінцем і високо кохання. Генрік Ібсен, а слідом за ним Метерлінк і Шоу, Гауптман і Брехт, Стріндберг і Чехов показали епоху га зламі двох століть як епоху, коли серця розбиваються, а не з’єднуються. ХХ століття, взагалі, стало століттям не-зустрічі, не-любові, не-щастя. Пам’ятайте у Цвєтаєвої: «Рас-стояния, версты, мили, нас рас-ставили, рас-садили…» І хто знає, чи зможемо ми нарешті подолати великі «рас-стояния» між людьми і таку коротку відстань від серця до серця?..»

Про актуальність проблеми сімейного щастя сьогодні можуть свідчити статистичні дані, вміщені в газеті «Світлиця» зареєстровано: шлюбів — , розлучень — .

Учені продовжують  розкладати сімейне життя по поличках, фахівці стверджують, що можуть наперед передбачити тривалість сумісного життя пари, попередити про найкращі й найгірші роки шлюбу, пропонують формули, за допомогою яких можна побудувати ідеальні сімейну пару.

-  Давайте спробуємо разом дати відповідь на питання «Що потрібно для щасливого шлюбу?»

-  Що мав на увазі Антуан де Сент-Екзюпері, коли стверджував, що « кохати – означає разом дивитися в одному напрямку?»

І на останок , хочу процитувати 10 порад психолога Річарда Дені, які допоможуть вам досягти гармонії в сім’ї :

1.                     Регулярно сідайте за стіл разом.

2.                     Обмінюйтесь думками.

3.                     Концентруйтесь на хорошому.

4.                     Будьте там, де потрібно.

5.                     Створюйте психологічний комфорт.

6.                     Робіть компліменти членам сім’ї.

7.                     Робіть сюрпризи.

8.                     Прощайте.

9.                     Діліться своїми радощами і печалями.

10.                Не забувайте про мету життя – щасливу сім’ю.